Леву Броварському - 60 років!

Футбольний романтик

Лев Броварський – унікальна і легендарна особистість в історії львівського футболу. У свої шістдесят продовжує ревно дорожити назвою клубу «Карпати», з яким досягав футбольних вершин, будучи гравцем і головним тренером «зелено-білої» команди. Про таких людей, як наш нинішній ювіляр можна сміливо сказати багато доброго та почути чимало позитивних відгуків. Йому випала щаслива мить залишитись у футболі навіть тоді, коли пішов на заслужений відпочинок. Бо був він неперевершеним майстром шкіряного м’яча, який самовіддано і надійно діяв у середній ланці та умів повести за собою товаришів на бій і забаву. Його доброзичливість та інтелігентність, як на полі так і поза межами футбольного прямокутника, стали зразком для наслідування. Попри усі випробування долі на обличчі Броварського завжди щира і непідкупна посмішка.

На трав’яному газоні

Успадкувавши від рідного батька (Рудольф Броварський виступав на любительському рівні) футбольний ген, Левко у рік англійського чемпіонату світу 1966 року ступив на футбольну авансцену в команді рідного міста — «Нафтовик» (Дрогобич), якою керував Бертлан Вейг, а виступала вона у касі «Б» серед команд-майстрів.

Через рік дев’ятнадцятирічний хлопчина став студентом Львівського інституту фізкультури. Виступаючи за вузівську команду, Броварський потрапив у поле зору Ернеста Юста — тодішнього тренера «Карпат», і з наступного року здібного хлопця з Дрогобича зараховано до головної команди Львова. З перших ігор (дебютний матч Броварського відбувся 8 квітня 1968 у Львові на «Дружбі» у матчі проти калінінградської «Балтики») Левко забронював за собою незмінне місце у складі «зелено-білих». Наступного року 20-річний півзахисник здобув разом із командою Кубок країни – найцінніший трофей львівського клубу. З 1973 до 1980 рр. Броварський –найстабільніший футболіст львівських «Карпат». Він був вожаком «карпатівської отари» і незмінно носив капітанську пов’язку.

Броварського хотіли бачити у своїх лавах імениті клуби Союзу: московське ЦСКА та київське «Динамо»,- але Левко настільки був просякнутий львівським та карпатівським духом, що навіть не розглянув жодної із пропозицій. Це були патріотичні почуття до краю і команди, у якій він виріс до рівня футболіста збірної СРСР.

Завдяки зразковому відношенню до тренувань, йому вдалося уникнути серйозних травм та пошкоджень. Тому за 13 років у «зелено-білих» барвах правий півоборонець Лев Броварський, двигун і генератор командної гри, 412 рази у формі «Карпат» виходив на поле і встановив клубний рекорд за кількістю проведених матчів, який, мабуть, навічно буде записано за ним.

Правий крайній півзахисник чудово бачив поле, умів передбачити хід розвитку атаки своєї команди і гравців суперника на кілька ходів уперед, володів диспетчерськими навиками, прийомом точного пасу і сильним ударом. Технічний і витривалий футболіст у середовищі уболівальників заслужив собі на титул «професора». Завжди відзначався надзвичайною працездатністю. Під час гри виконував великий обсяг дій. Тактично грамотний, Броварський був достойним партнером для гравців «Карпат» плеяди 60-70- років: Турпака, Данильчука, Поточняка, Герега, Сирова, Булгакова, Кульчицького, Лихачова, Данилюка, Габовди, Родіна, Дубровного Юрчишина.

Згадуючи про тріумфальний для «Карпат» 1969 рік пан Броварський зазначив: «Тоді на першому місці була повна самовіддача всіх футболістів на користь командній грі. Нам, до певної міри, щастило більше. Адже мінімально перемагаючи суперників, ми зуміли привезти до Львова кришталеву чашу СРСР. У львівському аеропорту нашу команду зустрічали здається усі мешканці нашого міста. То був один із найславніших днів!»

До збірної СРСР Броварський отримав запрошення від Валентина Ніколаєва, однак зіграв за команду країни Рад лише 1 матч. Сталося це 28 квітня 1971 р. у Софії. Півзахисник львівських «Карпат» вийшов на поле стадіону ім. Васіла Левського на 68 хв. замість Володимира Мунтяна у матчі проти Болгарії з Христо Бонєвим і Петаром Жековим. Після матчу головний тренер збірної і армієць у душі заявив Броварському: «Регулярно гратимеш у збірній за умови, якщо перейдеш в ЦСКА!». Однак Левко віддав перевагу Львову і залишився поза конкурсом збірної…

Броварському доводилось протистояти футболістам різних мастей і вишколів. Але найіменитішим супротивником став Джанні Рівера. 1976-го р. «Карпати» зустрічалися в Італії із «Міланом» і обидві зірки зійшлися на футбольному полі міста Модени. Матч завершився бойовою нічиєю — 1:1, а Броварський став одним із героїв матчу, бо не дав «розвернутися» у центрі поля кращому футболістові Європи 1969 року.

Не менш феноменальним був і 1979-й рік. «Карпати» на ура здобули путівку до вищої ліги, і велика заслуга у цьому успішному результаті найдосвідченішого футболіста команди - Лева Броварського, який у центрі поля зразково керував діями значно молодших колег. Працюючи на команду наш герой утверджувався як особистість і футболіст. У цьому його найбільша заслуга перед тренерами, партнерами і уболівальниками, які досі з захопленням розповідають і слухають про універсальну гру Броварського.

На тренерській лаві

Лев Рудольфович розпочав свою тренерську діяльність на посаді тренера-викладача у Львівському спортінтернаті з молоддю 1968 р.н. Це завдяки йому та Ярославу Луцишину виховано Лужного, згодом Рудольфович «випустив» Мокрицького, Мущинку, Гараса, Сапугу і Павлюха. Стояв він біля керма любительської команди - самбірського «Спартака». Спільно із Валерієм Нєпомнящим керував камерунським футболом. Броварський відповідав за підготовку юнацьких та молодіжних команд. Керував ФК «ЛАЗ» та СКІФ, друголіговою дрогобицькою «Галичиною» і львівськими «Карпатами». До речі, «карпатівські» чиновники двічі запрошували Броварського на порятунок клубу і двічі «підставляли» йому ніжку при звільненні. Але він, Лев Рудольфович, зуба на нікого не точив і зла не тримає. Бо він – людина-професіонал, а таким дано значно більше розуміти, щоб прощати.

Однак, повертатися у великий футбол після карпатівських рандеву Броварському відхотілося. Бо власники багатьох команд безпідставно втручаються у роботу тренерів і тим самим приносять більше шкоди, аніж користі. Тож пан Броварський очолив Західний регіональний центр розвитку дитячо-юнацького футболу, і це тепер його радість і віддушина.

Про свою спортивну діяльність Лев Рудольфович відзивається коротко, але із шаною та повагою: «Я завжди прагнув залишатися людиною, якій притаманні доброта, чесність і порядність. Завдяки цьому здобув визнання і авторитет, який здобути надзвичайно важко, але втратити його можна швидко. Іноді навіть через одне необдумане слово».

Наша довідка. Броварський Лев Рудольфович. Народився 30 листопада 1948 р. у Дрогобичі на Львівщині. Зріст 176 см., вага 73 кг. Вихованець дрогобицького футболу. Півзахисник. Виступав за команди: «Нафтовик» (Дрогобич) (клас «Б») 1966/67 рр., «Карпати» (Львів) 1968/80 рр., «Спартак» (Самбір) 1981/88 рр. Відомий радянський та український футболіст і тренер. Рекордсмен львівських «Карпат» за кількістю проведених матчів — 412. На його рахунку 47 м’ячів. Багаторічний капітан команди. Володар Кубка Радянського Союзу 1969 р. Майстер спорту СРСР (з 1969 р.). Заслужений тренер України (з 2001 р.). Закінчив Львівський інститут фізкультури. З 16 листопада 2001 р. – заслужений тренер України. Тренував учнів у Львівському спортінтернаті, гравців команд самбірського «Спартака», юнацьку та молодіжну команди Камеруну, ФК «ЛАЗ», СКІФ (Львів), дрогобицьку «Галичину» та львівські «Карпати».